Молодь - наше майбутнє! Ця, здавалося б, відома кожному фраза, у нашому місті нарешті почала втілюватися в життя, вийшовши із площини банального радянського лозунгу. Як гриби після дощу в Житомирі почали зростати сучасні розважальні комплекси, де усі охочі житомиряни отримали змогу з користю провести своє дозвілля. З'явилися льодові катки, надувні батути і навіть дещо екзотичні для провінційних житомирян боулінгові доріжки.

Ти- Білий, і ти це знай,

Ти - Білий, запам'ятай,

За свої заслуги ти попадеш у рай.

Гурт "Сейтар"

Насьогодні ми можемо спостерігати факт, який особисто для мене є досить неприємним. Європейські збірні поступово починають нагадувати африканські за кольором шкіри своїх гравців. Передусім звичайно мова йде про збірну Франції, але не лише про неї. Голландія, Англія, молодіжні збірні Німеччини та багато інших.

Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.

Парадоксальність мовної ситуації в сучасній Україні, на мою думку, полягає в тому, що мова етнічної більшості, яку Конституція проголосила державною зі всіма наслідками, що звідси мали б випливати, в умовах українсько-російської двомовності насправді й досі залишається у статусі мови меншості сучасного українського суспільства.

Багато тем на форумі стосуються одного й того ж - як перетворити наше місто в комфортне для проживання. Пропоную спілкування в гілці побудувати таким чином:

Krukivskyy Date: Вторник, 11/03/2008, 20:40:38 | Message # 1 http://zhzh.info/forum/4-1136-1

проблема,

варіанти вирішення,

обрання найреальнішої (на нашу думку),

надсилання в відповідні установи (в електронному вигляді).

Спробуємо втілити в життя елементарний принцип ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ.

7 квітня 2005 року була створена Політична рада Житомирської області.

До складу Політичної ради ввійшли: голова Житомирської обласної державної адміністрації, керівники Житомирських обласних організацій політичних партій України, які взяли участь у президентській виборчій кампанії на підтримку Віктора Ющенка, партій блоку "Наша Україна", блок партій БЮТ , Соціалістичної партії України, партії промисловців і підприємців України, ВО "Свобода".

УПА почала формуватися в 1943 році з 3-х груп, що з 1942 вели партизанську війну проти Німців:

1) ОУН (б) - "Бандерівці", на той час перейменована в ОУН-СД (ОУН-Самостійників Державників), якою на той час тимчасово керував Микола Лебідь (псевдонім "Максим Рубан"), що з вересня 1941 пішли в підпілля від німецьких репресій, а з осені 1942 почали організовувати партизанські загони на Поліссі;

2) ОУН (м) або просто "ОУН" - "Мельниківці", якими на Україні керував Олесь Кандиба - "Ольжич", що до літа 1943 змогли організувати 3 сотні в районі Кременця і 1 - у районі Володимир-Волинського;

3) УПА - так-так, Українська Повстанська Армія отамана Тараса Боровца - "Бульби", чисельністю близько 1000 чол. що сформована з "Поліської Січи"

До яких власне мовних результатів привели досягнення незалежної України, про котрі на нашій конференції красномовно і емоційно говорить багато доповідачів? Якою є реальна сучасна мовна ситуація, а не така, яку багато хто з нас хотів би бачити після дев'яти років незалежності? Зрозуміло, що вичерпну відповідь на це питання дасть лише час. Поки що можемо лише підсумувати деякі факти та тенденції постперебудовного періоду. Згідно з попередніми міркуваннями (1), українська літературна мова останнім часом зазнала настільки значних змін, що вже можемо говорити про її інший функціональний статус: вона різко демократизувалася, відновила свій лексичний та фразеологічний склад, інтернаціоналізувалася і динамізувалася.

До річниці кожної людини, яка внесла непроминальний внесок у підвалини нашої державности годиться написати і сказати хоч би коротке, але свіже, незатерте слово. Це є громадським обов'язком державної влади, так є в інших нормальних державах, але так не є в нашій Україні. Бо є кілька історичних осіб, на яких у наших державних діячів чи то історична амнезія, чи то ідіосинкразія. Серед цих історичних осіб найпомітніше місце займає Степан Бандера. Цікаво спостерігати зміну настрою таких державних людей під час обговорення історичних персоналій.

Влада означає володіти, себто панувати. Про це стрижневі слова нашого славня ( чи то гімну)і: "Запануєм і ми, браття, у нашій сторонці". Як цю категорію майбутнього часу "запануємо" перетворити у довгождане теперішнє? Саме теперішнє є суттю життя. Минуле і майбутнє - його прелюдія і постфактум. Аби панувати в теперішньому, потрібне найскладніше: знати себе. Отож влада - це не красиві жінка чи чоловік, аби ними зачаровуватися або розчаровуватися. Влада - один зі способів самопізнання.

Хто я, якщо толерую владу, яка нівелює чи знищує мою національну ідентичність?

Хто я, якщо не я, українка, є епіцентром політики цієї влади?

Хто я, коли, не дочекавшись швидкозрілого помаранчевого плоду на тарілочці, впала у безнадію?

Жахливе слово "Соловки" знає кожен українець. Як і кожна людина, яка мала нещастя бути "советским человеком". Два роки тому в нашу свідомість прийшло ще одне - "Сандормох"...

Насамперед радянська влада розігнала ченців і 1920 року створила в монастирі радгосп. Голова його був призначений уповноваженим зі збереження історичних пам'яток. Уночі з 25 на 26 травня 1923 року в кремлі спалахнула пожежа, яка пожерла працю кількох поколінь ченців. Згоріли Нікольська і Успенська церкви, дзвіниця та архів і бібліотека під нею. Гасили пожежу анархісти, меншовики, есери, білогвардійці - перші ув'язнені тут вороги радянської влади.

Українці - народ, що зазнав таких актів геноциду, як ні один інший народ світу.

Після таких жертв, він не лише фізично продовжує існувати, але й далі самоідентифіковує себе як нація.

Найжахливіші злочини проти українського народу були здійснені ні поляками, ні німцями, а саме росіянами.

Саме тому росіяни не мають найменшого морального права закидати українському народові звинувачення у мовній неповноцінності.

Українська культура не обмежується селянсько-народницькими обрядами, а є однією з вершин на яких тримається європейська культура, нарівні з польською, французькою, сербською та ін.

Творцем української культури був увесь український етнос.

Олег Тягнибок:

- Вважаю неприпустимим нехтування державною мовою та порушення мовних прав громадян України на державній залізниці. Тому, враховуючи вищевикладене, прошу:

- притягнути до встановленої законом відповідальності осіб, винних у порушенні ст. 10 Конституції України і мовного законодавства на залізничному транспорті;

- прийняти рішення про заборону використовувати в громадських місцях, зокрема на транспорті, музичних записів, що негативно впливають на суспільну мораль ("блатних" російськомовних пісень);

розглянути на засіданні Кабінеті Міністрів України питання виконання ст. 10 Конституції України і мовного законодавства у державних структурах, зокрема, на залізничному транспорті.

Ближче до парламентських виборів поволі активізується "фішка" "мовного питання". Уже майже впродовж місяця мережні ресурси в Росії утворюють віртуальні хвилі довкола цієї дуже емоційної проблеми.

Політичний "секонд хенд" знову витягнув із ретельно пересипаної нафталіном скрині з агітками гасло "Дайош другу державну мову". Детонатором реального політичного процесу вирішили стати організації Партії регіонів і партії "Руський блок" у Криму, які ініціюють проведення регіонального референдуму про надання російській мові статусу другої державної.

Бути Українцем - дуже цікаво, бо це означає, бути родинно прив'язаним до Великої Європеської Держави, що сягає своїм історичним корінням сивої княжої доби. Це значить мати відношення до Держави, яка уславлена козацькою минувщиною і є спадкоємицею першої Європейської Конституції за часів правління Гетьмана Пилипа Орлика, а пізніше визначилась бурхливими подіями часів УНР, відтак, це значить, відчувати причетність до Держави, яка ніколи не була поборницею загарбницьких війн, не зазіхала на чужі землі, але давала гідну відсіч всім тим, хто був ласий на наш прабатьківський край. Отже, бути Українцем,- це значить істотно відчувати себе абсолютно європейською людиною, бути в постійній генетичній і енергетичній злуці з Святим Києвом

1 листопада 2005 року, голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода", народний депутат України Олег ТЯГНИБОК зареєстрував у Верховній Раді законопроект "Про заборону комуністичної ідеології в Україні". (реєстр. №8364 від 01.11.2005 року).

Проект Закону спрямований на подолання наслідків панування тоталітарного комуністичного режиму в Україні, її декомунізацію, усунення загрози суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України, недопущення її новітньої колонізації, встановлення історичної та соціальної справедливості, зміцнення духу і моралі Українського народу.

Основною базою на підступах до Києва став Житомир. Саме тут у серпні - на початку вересня сконцентрувалися провідні кадри, вислані ОУН на Схід, зокрема члени ПУН О. Ольжич, М. Сціборський, О. Сеник- Грибівський. Нелегальна штаб-квартира ОУН розміщувалася в будинку на вул. Лермонтовській, 15. Характерно, що поряд, у сусідньому будинку, на вулиці Лермонтовській, 13, знаходився штаб похідних груп ОУН(р), а на вул. Михайлівській перебувала СБ ОУН(р). 30 серпня 1941 року на вул. Михайлівській одні з творців та найавторитетніших членів ОУН - М. Сціборський та О. Сеник-Грибівський - трагічно загинули в Житомирі.

Питання про поховання тіла Леніна - вождя пролетарської революції періодично в Росії встає ребром у невідповідні моменти розвитку суспільства. Ульянов-Ленін - не фараон і не бог, щоб вічно тримати його тіло для експозиції всім бажаючим й удосконалювати технології бальзамування, що навряд чи, ще коли-небудь придадуться прийдешнім поколінням.

Сам Ленін заповідав поховати себе на Волковом цвинтарі у Петербурзі , поруч з могилою матері, але коли деякі діячі адміністрації Єльцина намагалися форсувати питання поховання вождя, то зустріли лютий опір комуністів, і відразу відступили. Для комуністів тіло Леніна в Мавзолеї - традиційний політичний жупел, який вони готові використовувати скільки завгодно.

Щось невловиме, легке, але невідступне завжди тягне нас до Батьківщини предків, їхньої мови, самобутності. Часом це почуття жевріє в нас впродовж усього життя, але стримане різноманітними життєвими ситуаціями або особистими переконаннями воно тамується десь насподі нашої душі; деколи виривається назовні і змінює усе життя людини. Останнє сталося з нашою землячкою Розою Боднарук. Ми побували в неї в гостях під Тернополем влітку цього року. Ця чудова жінка народилася вже після періоду "українізації" в Жирновському районі Сталінградської області, в селі Красний Яр. Тому освіту в школі вона отримувала вже на російській мові.

Хлопців вдягають в уніформу і виводять маршем по московських проспектах у День Перемоги - кльово! Хлопців селять на два тижні у табір на озері Селигер, де їх учать розуму наші безкорисливі патріоти-політологи, готові за гроші обґрунтувати будь-яку дію або бездіяльність будь-якої влади, - прикольно! Сам заступник глави путинской адміністрації "Бабаків, але справедливий" приїжджає на озеро й обіцяє передати їм країну. А ось це дудки! Країну "Нашим " саме не передадуть. Наївно думати, начебто ці хлопчики і дівчинки найняті Кремлем для захисту від "кольорових революцій". У випадку масових вуличних виступів вихідні на вулиці за цукерок - занадто ненадійний ресурс.

Кількість полеглих від терору голодом - це розрахункова величина. Вона встановлюється як перевищення над нормальною смертністю населення в місцевості, охопленій голодом. У 1990 році з'явився мій розрахунок жертв голодомору в Україні, вперше побудований на аналізі даних демографічної статистики. З ним співіснують інші версії, позбавлені статистичної основи, але привабливіші завищеними кількісними параметрами для тих, хто надто емоційно (з бромом, як висловлювався Володимир Винниченко) ставиться до минулого. Та історичні міфи небезпечні, бо здатні посіяти недовіру до очевидних явищ, навіть таких, як український голодомор.

"Наша теперішня Конференція Українських Націоналістів від­бувається вперше на рідних землях, у древній столиці Києві, у вільній Україні. Це не є правдою, що цю волю ми дістали без пролиття краплі крови, бо за державну незалежність України гинули мільйони - під Полтавою, у Першій та Другій світових війнах, мільйони були помор­довані організованим голодом, гинули в лавах борців ОУН-УПА, у тюрмах і концтаборах Сибіру. Народ наш, хоч гноблений і придушува­ний десятиліттями, не підвів і 1 грудня 1991 року могутнім волевияв­ленням голосував за Демократичну Самостійну Соборну Державу. " - сказала Слава Стецько

Суспільний лад, до якого прагнемо, базується на двох основних засадах: національній і етичній. Перша з них висуває вимогу нівеляції соціально-економічної боротьби клас та встановлення в здобутках, що залежать від якісної вартості індивіда, немає: рівність повинна натомість виявлятися в установленні однакових об'єктивних умов для кожного громадянина, що має моральні дані для здобуття означених обсягів, незалежно від того, з якої соціальної верстви (Інтелігенції, робітництва чи селянства) він походить.

Джерелом, з якого Степан Бандера черпав силу для себе, своєї праці іі поборювання всіх труднощів, була глибока його віра в Бога, Його правду і справедливість. Ця віра була для нього духовою потребою, тому він з такою великою переконливістю дораджував іншим шукати а джерелі віри тієї сили, яка перемагає навіть смерть.Стаття "З невичерпного джерела" була написана з нагоди Різдвяних свят і на друкована в тижневику "Шлях перемоги", Мюнхен за 7 січня 1957р.

Концепція українського націоналізму, остаточно сформована у 20-30-ті роки, - це, у принципі триптих: Донцов " Націоналізм" - Юрій Липа "Призначення України" - Сціборський "Націократія". Але якщо перші два автори дочекались перевидання не лише на Заході після Другої світової війни, але вже й в Україні , - доробок Сціборського практично невідомий навіть у діаспорі , де його ніхто ніколи - річ ясна - не забороняв. Бо кому доступна тепер " Націократія", видана в Парижі 1935 року, або інші праці Сціборського , розкідані переважно в журналі " Розбудова Нації".

Поки прийшов 1648 рік, Україна поклала багато жертв на вівтарі боротьби за свою свободу. Різні методи боротьби, різне її найняття, різне було усвідомлення мети в різних періодах, як теж було різне пов'язання й наголошування національного і соціального в нашій революції. Момент національний завжди був тісно пов'язаний із соціальним. Українська революція, себто національно-визвольна війна мала тільки тоді успіх, коли оба ці моменти були органічно поєднані. Як лише було знехтуване соціальне питання або, тим більше, коли затікала в свідомості українців національна причина неволі та національна мета боротьби - приходила поразка.

Часто доводиться чути, що закордоном немає і не може бути революційно-визвольної акції, кадри революційної організації є такими ж "задачами еміграційного хліба", як і кожний опортуніст чи прихильник Інтервенції як єдиного шляху визволення". Закордоном, мовляв, "немає революції", а тим самим немає і жадних різниць поміж революціонерами й опортуністами, поміж націоналістами і їхніми противниками. Одначе це далеко не так. Призабувають наївні, що наш ворог є ворогом людства, тереном його дії - є терен усього світу, методи його дії вимагають революційної протидії, а не салонових дискусій і пустих балачок, ї саме низку цих проблем: хочемо вияснити в наших статтях.