24 серпня 1991 року було відновлено державну незалежність України. Це відбулося на хвилі великого національного піднесення і віри, що цей шлях принесе нашому народу тільки позитивні зміни. Однак подальший розвиток державотворчих процесів став свідченням того, що він здійснюється, як у вислові про "ленінське танго" - один крок уперед, три кроки назад. Рушійною політичною силою українського національного піднесення був наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років Народний Рух України, однак першим президентом України обрали Л. М. Кравчука, головного компартійного ідеолога, голову Верховної Ради (не забуваймо, що комуністична влада в СРСР не допускала реальної незалежності України). Як кажуть, хочеш подолати хвилю суспільного  піднесення - очоль її. І попри те, що у серпні 1991 року КПУ була заборонена, вчорашні комуністи взялися "розбудовувати " українську державу, а представники національно-патріотичних сил якщо і одержали "пропуск у владу", то на другорядні ролі (посади), а 1993 року КПУ відновили. Це для зміцнення державності?

Наприкінці 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про Збройні сили України", а 1993 року - Військову доктрину держави, яка мала дійсно правильно політично обумовлений оборонний характер. Україна, маючи значний військово-оборонний потенціал, декларувала мирні, добросусідські відносини з іншими державами. Надійним гарантом зовнішньої безпеки України була наявність у нас ядерної зброї. Проте вже 1994 року наша держава проголосила про свій без'ядерний статус, заручившись гарантіями безпеки, нам дали США, Великобританія, Росія. Це наступний крок від незалежності - послаблювати військово-оборонну могутність держави, замінюючи це якимись ефемерними гарантіями. Ось Росія зобов'язувалась не застосовувати проти України силу або погрозу сили, а чи дотримується цього?! Згадайте не дуже давні заяви В. В. Путіна. Перехід до ринкових відносин в економіці мав непослідовний, хаотичний характер і непродуманість змін, ряд допущених помилок кінець-кінцем призвели до таких негативних явищ як банкрутство багатьох підприємств, зростання армії безробітних, затримки з виплатою зарплати, бартерні розрахунки, які стали широким полем діяльності для "підприємливих" керівників. Така ситуація привносила розчарування: "не так сталося, як гадалося", дедалі більша частина людей почала жалкувати за СРСР, але це теж була ілюзія, хоча й іншого плану. Багато працездатного населення масово виїздить на заробітки за кордон - і досі триває остання хвиля цієї трудової еміграції. Тисячі дітей залишилися без догляду обох або одного із батьків, виникло таке явище як соціальне сирітство (при живих батьках). Відтік інтелектуального і трудового потенціалу - це ще один крок від незалежності. Погіршення матеріального становища більшості населення стало також однією з причин демографічної кризи, погіршення здоров'я населення (нині середня тривалість життя чоловіків і жінок в Україні така ж, яка була в 1965 році). Це теж наступний крок від незалежності. Економічно, а відтак і політично сильне те суспільство, де переважаючу частину становить середній клас. Але політика держави, спрямована тільки на підтримку найбагатших і їхнього бізнесу, а в той же час більшість тримаючи "на голодному пайку", змушуючи чекати чергового мізерного підвищення зарплати, душити податками - це і в економічному, і в моральному плані - удар по довірі до влади, до держави.Майже довгих п'ять років наша держава жила за старою Конституцією УРСР і тільки 28 червня 19996 року було прийнято нову Конституцію України. Однак вже невдовзі стали вести мову про необхідність змін і доповнень до Основного Закону, а в остання два роки - про те, ця Конституція недосконала, різні політичні сили пропонують свої проекти головного документа держави. Цей надмірний шум, критика стосовно діючої Конституції - це те саме, що вибивати опору з-під ніг, адже Основний Закон - це один з наріжних каменів нашої державності.Відбувається взагалі нівелювання високих понять: замість "виробити, розробити закон" кажуть "треба виробити правила гри". Знівельовано поняття "еліта". Адже це передусім інтелектуальна сила нації. А нині ми чуємо: "політична еліта", "бізнесова еліта" і т. д. Ярослав Кендзьор, народний депутат, у своєму усному виступі використав термін "кримінальна еліта" (?!) У ранг моральної чесноти введено "уміння йти на компроміс" - це такий собі фіговий листочок, яким прикривають зраду. Негативна трансформація суспільних цінностей - це ще один крок від незалежності. Ще Г.Ф.Гегель поділяв нації на повні і неповні. Повні, які мають свою еліту і вона задіяна у владі, можуть створити і розвинути державність. А неповні, які не мають своєї еліти або вона відсторонена від влади, не здатні зберегти свою державність.

В Україні істинна еліта якраз і є на маргінесі, а високе поняття еліти собі привласнили ті, які не належать до інтелектуалів загальнодержавного, загальноєвропейського, світового масштабу. Лише один раз зібрали деяких представників справжньої еліти, щоби запитати їхньої думки (позірно), і як виділялися їхні думки, мова, аргументація порівняно з недорікуватою "політичною елітою". Отже, відстороненість еліти, коли вона не має змоги вплинути на вироблення й здійснення державної політики - це фатальна втрата для самої держави. Досі абсолютно по-різному трактують поняття "національна ідея", пам'ятаємо вислів "національна ідея не спрацювала". А, можливо, їй не дали спрацювати? Кожна держава повинна відстоювати свої інтереси, особливо якщо це стосується зовнішньої безпеки. А як розцінювати дії нашої влади, коли в 1997 році було "по-братськи" розділено Чорноморський флот, віддано в оренду морську базу в Севастополі за ціну 20 коп./кв.м. у місяць. І тепер у Криму Росія відчуває себе господарем. На сході і півдні України наша північна сусідка здійснює культурну експансію, яка створює ефект постійної присутності. І не слід забувати, що культурна експансія супроводжується невдовзі економічною, а затим - і політичною. Ми програємо нині інформаційну війну, програємо її і в економічній сфері - російський капітал все настійливіше йде в Україну. А зауважимо, що дуже мало зроблено для енергетичної безпеки України, залишається залежність від російських енергоресурсів. Не знаходять гідної відповіді з боку української влади антиукраїнські випади так званої "п'ятої колони" і т.д. - все це згубно впливає на збереження нашої державності, на авторитет влади у населення. Помаранчева революція дала великі надії на позитивні зміни, однак у підсумку більшість людей охопило розчарування, відбувся крах ідеалів, крах сподівань - це болючий удар, незаслужена "дяка" за щирий відгук і підтримку наших громадян. Як повернути довіру людей до влади, повагу до держави? Чи будемо міркувати про те, скільки ще кроків залишилось до повної втрати незалежності?

Член Житомирського обласного комітету ВО Свобода 

кандидат історичних наук  Геннадій Махорін