Ти- Білий, і ти це знай,

Ти - Білий, запам'ятай,

За свої заслуги ти попадеш у рай.

Гурт "Сейтар"

Національна збірна країни з футболу сьогодні в свідомості мільйонів вболівальників сприймається як один із символів держави. За її успіхами та невдачами оцінюють велич та могутність країни, її економічний потенціал та рівень розвитку суспільства. Та чи дійсно сучасні збірні є таким символом?

Насьогодні ми можемо спостерігати факт, який особисто для мене є досить неприємним. Європейські збірні поступово починають нагадувати африканські за кольором шкіри своїх гравців. Передусім звичайно мова йде про збірну Франції, але не лише про неї. Голландія, Англія, молодіжні збірні Німеччини та багато інших.

Таке становище тягне за собою небезпеку втрати національної самоідентифікації Національних збірних. Хоча ніби все відповідає нормам ФІФА та УЄФА і негри є громадянами цих країн (як правило новоспеченими), за які вони виступають, проте чи є вони етнічними французами, німцями, іспанцями - звичайно ні. Така ситуація є небезпечною для самого існування інституту національних збірних, які і так постійно зазнають тиску від провідних  клубів Європи. Чи багатьом вболівальникам подобається бачити в лавах своїх збірних чорношкірих гравців? Напевно, ні. А що можна сказати про збірну Франції, де поява в складі етнічного француза вважається святом. Чи буде негр грати за честь Франції чи Німеччини, а не за гроші? Дуже сумніваюсь. Чи Біла Раса не може виростити футболістів, які б могли скласти конкуренцію чорним? Не вірю. І маю для цього підстави, адже Білі збірні Росії, Німеччини, Хорватії та й майже біла збірна Іспанії довели свою силу на щойно минулому Євро 2008.  Чому ж тоді до національних збірних стало модно залучати чорних гравців? Можливо, легше переманити до себе молодого та й дешевого Гравця з Нігерії чи Того, аніж виховувати своїх молодих хлопців. Тут, нажаль, мало залежить від тренерів та менеджерів збірної, а впирається в політику  "мегаклубів", які масово везуть футбольний непотріб із Африки, в надії, що одиниці з них заграють, що дешевше ніж провадити виважену та копітку працю по вихованню власних молодих талантів. Проте керівництво всіх збірних могло б з самого юного віку підтримувати своїх співвітчизників, ширше залуати їх до таборів юнацьких збірних.  Проте цього не відбувається. Натомість запроваджується абсолютно ганебна політика залучення до лав збірних, а простіше кажучи купівлі, натуралізованих африканців, бразильців, аргентиців та просто іноземців. Стає соромно. Чи Європа не може виховати влсні таланти, власних зірок, а вимушена забирати собі те, що не знадобилось Бразилії та Аргентині.

Турбує й те, що ця ганебна тенденція докотилась і до України. Чи потрібен нам Марко Девіч, про натуралізацію якого так багато нині розмов , чи ми вже не можемо виховувати Блохіних, Заварових, Бєланових, Шевченків, Воронніних, Тимощуків? Девіч безперечно гарний гравець, але він має грати у рідній збірній і я щиро буду радіти його успіхам, як вболівав за Срну, Раца та інших представників нашого чемпіонату. Я вболівав за Німеччину, але при цьому, не бажав би бачити німця в лавах нашої збірної.

Проблема зародилася тоді, коли наші провідні клуби взяли за правило комплектувати свій склад іноземними футбольними заробітчанами сумнівної якості. В роки радянської імперії, коли на всьому українськоми було вето заборони, перемоги наших клубів (насамперед звичайно "Динамо" Київ) сприймалися як перемоги нашого, національного, українського. Недаремно найбільш принциповими суперниками були саме московські команди, що уособлювали для більшості імперський гніт. Стадіони навіть на звичайних матчах чемпіонату збирали 80-100 тисяч вболівальників. Насьогодні збирається 10-20 тисяч в кращому випадку. Київське "Динамо" кінця 90х років, що складалося на 90 відсотків з українців постійно грало на найвищому європейському рівні, проходячи до чвертьфіналів та півфіналу Ліги Чемпіонів, а сьогодні наші так звані гранди, наповнені заїжджими "зірками" не проходять навіть груповий турнір цього змагання. Молоді українські таланти не мають можливості розвитку свого таланту. Сумно і гірко спостерігати, як 11 іноземців "захищають честь країни", а насправді банально заробляють гроші.

Національні збірні Європи збирають або непотріб Бразилії та Аргентини, або перекуповують молодих африканців, замість наполегливої роботи з власною молоддю. Крім того, потрібно зрозуміти, що тим самим Європа, яка так дбає на словах про бідні та нерозвинені африканські колонії вбиває африканський футбол, адже не можуть розвиватись африканські збірні, знкровлені відтіком талановитої молоді до  Європи. Коли востаннє добивалися значних успіхів, колись сильні збірні Нігерії, Камеруну і т. д.

Я вважаю, що чорні футболісти не гірші за білих, але грати вони мають в африканських збірних. Негр в збірній Німеччини такеж неприроднє явище, як наприклад Баллак в збірній Того. Хоча сьогодні Україна має дійсно власну Національну збірну, потрібно замислитись, що чекає на нас завтра, коли завершать кар'єру Шовковський та Шевченко, Воронін та Тимощук, хто прийде їм на заміну - наші Андрії та Олеги, чи може чорні Ісмаелі, Папи, Асаани та Мбонги. Замислитись та починати розвивати дитячий та юнацький футбол, створивши дитячі футбольні школи в кожному місті та підтримуючи на державному рівні власні молоді таланти. Україна - велика європейська держава, а не країна третього світу, як воліли б наші вороги та деякі "друзі".

Сергій Кривицький

в.о. голови Житомирської міської організації ВО "Свобода"