Початки УПА

УПА почала формуватися в 1943 році з 3-х груп, що з 1942 вели партизанську війну проти Німців:

1) ОУН (б) - "Бандерівці", на той час перейменована в ОУН-СД (ОУН-Самостійників Державників), якою на той час тимчасово керував Микола Лебідь (псевдонім "Максим Рубан"), що з вересня 1941 пішли в підпілля від німецьких репресій, а з осені 1942 почали організовувати партизанські загони на Поліссі;

2) ОУН (м) або просто "ОУН" - "Мельниківці", якими на Україні керував Олесь Кандиба - "Ольжич", що до літа 1943 змогли організувати 3 сотні в районі Кременця і 1 - у районі Володимир-Волинського;

3) УПА - так-так, Українська Повстанська Армія отамана Тараса Боровца - "Бульби", чисельністю близько 1000 чол., що сформована з т.зв. "Поліської Січи" та діяла на Рівненщині; вона була зв'язана з Урядом УНР у вигнанні.

Усі ці групи не дуже дружили між собою, а Бандерівці і Мельниківці відкрито ворогували, що робило їх об'єднання неможливим. Однак ОУНСД мала над ними одну велику перевагу - налагоджений і перевірений підпільний апарат, що дозволяв їй набагато краще організовувати населення. Рішення про формування УПА з окремих загонів було прийнято наприкінці 1942 на конференції під Львовом (дата 14 жовтня 1942 - Покрова Богородиці, що вважається офіційної, була встановлена тільки в 1947), а перший серйозний бій пройшов 7 лютого 1943 - дата початку бойових дій УПА.

УПА швидко росла, і вже в липні 1943 "підім'яла" під себе частини ОУН, а в серпні - УНРА, завершивши, по-бісмарківськи: "залізом і кров'ю" - об'єднання націоналістичних партизанських загонів.

Організація УПА

Спочатку діями УПА (яка на той час діяла переважно на території Волині) керував Крайовий Військовий Штаб (КВШ) під керівництвом поручника (посм. підполковника) Василя Івахіва-"Сома", з травня 1943 поручника Василя Сидора-"Шелеста", а з серпня 1943 - полковника Леоніда Ступницького-"Гончаренко". До листопаду 1943 було створено Головну Команду (ГК) та Головний Військовий Штаб (ГВШ), і організація УПА в цілому завершилася, хоча УПА-Захід офіційно була створена лише у грудні 1943, а УПА-Південь - у січні 1944.

УПА й ОУН підкорялися Українській Головній Визвольній Раді - вищому політичному органові, створеному в липні 1944 для об'єднання всіх політичних сил для створення незалежної Української держави. Його президентом був Кирило Осьмак, а Головою Генерального секретаріату і військовим секретарем - Головком УПА Роман Шушкевич, цього разу під псевдонімом "Лозовський". Зрозуміло, що Рада контролювався ОУН і була скоріше представницьким, чим владним органом - реальна влада належала Бюро проводу ОУНСД на Українських землях, який з січня 1944 р. очолював знов-таки Шухевич, але вже під псевдонімом "Тур". Контрольним органом ОУНСД була головна рада під головуванням Миколи Лебедя-"Ігора". При розгляді організації УПА варто мати на увазі, що:

1) Організації УПА чітко відповідала сітка ОУНСД, тобто території кожної великої одиниці УПА відповідала аналогічна по території одиниця т.зв. "місцевої мережі", "цивільної мережі" або просто "мережі" ОУНСД: Генеральний Військовий Округ = Земля, Військовий Округ = Край, Тактичний Відтинок (Сектор) = Округ (нижче округу був надрайон, ще нижче - район, кущ і станиця, яка об'єднувала членів ОУН одного села). Крім того, через Службу Безпеки (СБ) ОУН проходила майже вся розвід- та контррозвіддіяльність, а через Український Червоний Хрест при ОУН - майже вся медична робота в УПА. Тобто, мережа ОУН була фактично тилом УПА. У віданні ОУН знаходилась і місцева самооборона (самооборонні кущеві відділи - СКВ), яка фактично була бойовим резервом УПА.

2) Основною бойовою частиною УПА були сотні, що зводилися по 3-4 у курені, а 2 і більше куренів іноді зводилися в загін. Усі курені на території одного ВО об'єднувались у Групу, який командував Командир ВО, тобто ВО і Група - це в принципі одне і те ж, але до ВО входили ще тили, йому фактично підпорядковувались СКВ, "Коменданти запілля" (тилу) ОУН та ін., а Група була чисто бойовим з'єднанням. Аналогічно всі групи ГВО зводилися під єдиним командуванням, але це було скоріше в теорії, ніж на практиці.

3) Сотні УПА ще називалися "відділ" та ділились на 3-4 взводи (чоти), які називались підвідділами. На відміну від інших частин і з'єднань, що мали звичайно тільки назву, усі сотні УПА мали наскрізну нумерацію, іноді з додаванням букви (напр., сотні 96, 96а, 96б), а також свою назву (часто по командирах). Крім того, усі частини і підрозділи мали свої кодові назви та/чи номери.

4) УПА складалась майже виключно з піхоти, хоча окремі курені і мали кінні розвідувальні чоти, а також поодинокі гармати і міномети. Лише в УПА-Північ наприкінці 1943 кожна група мала по 1 сотні кінноти, а 2 групи - ще по 1 сотні легких гармат.

Організація УПА у лютому 1944: Командування УПА

Головний Командир - підполковник Роман Шухевич-"Тарас Чупринка"

Нач. ГВШ - майор Дмитро Грицай-"Перебийніс"

• ГВО "УПА-Північ" діє на Волині і Поліссі (Волинська, Житомирська, Рівненська області, Холмщина) Командир - майор Димтро Клячковський-"Клим Савур"

4 Військові Округи (ВО): №1 "Заграва", №2 "Богун", №3 "Турів" і №4 "Тютюнник".

• ГВО "УПА-Захід" діє в Галичині (сучасні Львівські, Тернопільська, Івано-Франківська області і Закерзоння) Командир - майор Василь Сидір-"Шелест"

6 Військові Округи: №1 "Башта", №2 "Буг", №3 "Лисоня", №4 "Говерла", №5 "Маківка", №6 "Сан", №7 "Сучава", №8 "Срібна" (ВО 7 (Буковина) та 8 (Закарпаття) так і не були сформовані - їх територію приєднали до ВО4).

• ГВО "УПА-Південь" (іноді називалась "УПА-Схід") діє на території південної частини Рівненської, Вінницької і Хмельницької областей Командир - майор Василь Кук-"Леміш" (останній Головком УПА, єдиний з вищого комскладу УПА, хто залишився в живих)

2 Військові Округи: "Богун" (переданий з УПА-Північ) і "Холодний Яр"

Загальна чисельність УПА: УПА-Північ (разом з УПА-Південь -?) = бл. 15000 чол., а УПА-Захід = бл. 10000 чол. Цікаво, що у лавах УПА-Північ у цей час було 1000-2000 не-українців з німецьких допоміжних частин: а росіяни, татари, азербайджанці, узбеки і грузини навіть мали свої "національні частини".

Організація УПА-Захід восени 1945 (на той час ВО 1 і 5 вже були розформовані):

• Львівський ВО2 = Група "Буг" - ТВ 11-15 (всього 20 сотень)

• Подільський ВО3 = Група "Лисоня" - ТВ 16-19 (всього 12 сотень)

• Карпатський ВО4 = Група "Говерла" - ТВ 20-25 (всього 36 сотень)

• Перемишльський ВО6 = Група "Сан" - ТВ 26-28 (всього 12 сотень)

Усього: 80 сотень, бл. 8000 чол.

Бойові дії УПА

Протягом березня-травня 1943 УПА проводило активні дії проти німецьких гарнізонів на Волині та Поліссі, і на початку літа під її контролем опинились майже цілі райони - німецька влада зберігалась лише у містах. Це змусило німців до активізації антипартизанських дій - 13 травня 1943 у бою з ними загинув перший начальник КВШ Василь Івахів-"Сом". З наближенням фронту все активніше почали діяти і загони радянських партизан, які було перекинуто з Брянщини та Чернігівщини на захід - в зону дії УПА. З червня-липня 1943 на території Галичини також почали створюватись загони УПА (керівник - поручник Олександр Луцький-"Андрієнко"): спочатку під назвою "Української народної самооборони" (УНС), яка воювала переважно проти радянських партизан, а з серпня розпочала активні дії і проти німців. У грудні 1943 УНС було перейменовано в ГВО УПА-Захід.

На початку 1944 УПА контролювала велику територію та досягла своєї максимальної чисельності 25-30000 чол., однак найтяжчі випробування були ще попереду - на УПА чекали тяжкі бої по "переходу через фронти" весни-літа 1944 р., під час яких УПА мусило воювати з регулярними частинами Червоної Армії. Ці бої суттєво послабили УПА-Північ і Південь - від 15000 чол. залишилося, мабуть, менше половини. Навчена гірким досвідом ГК УПА наказала відмовитись від великих боїв з регулярними частинами та перевести частину сотень з УПА-Північ та УПА-Південь до УПА-Захід, а ті, що залишились, були зведені у "бригади" по 400 чол., що поділялися на загони, а ті - на "відділи" та "підвідділи". Таких бригад було 11 в УПА-Північ та 3(?) в УПА-Південь. Ці частини протягом 2-ї половини 1944 провели 12 рейдів на схід України. Узимку 1944/45 УПА-Північ і Південь понесли ще більші втрати в результаті "чекистско-военных" операцій - ГВО Південь був знищений майже цілком, а 12 лютого 1945 був убитий Дмитро Клячковський. Однак за цей час суттєво збільшилась чисельність УПА-Захід (наприклад, в ВО 4 і 5 на початку 1944 було всього 10 бойових та учбових сотень, а через рік - вже 14 бойових куренів), що дозволило перенести основні бойові дії на територію Карпат - у першій половині 1945 р. там були деякі райони, де взагалі не існувала радянська влада.

Улітку 1945 була зроблена спроба остаточно ліквідувати УПА за допомогою частин Червоної Армії, що повернулися з фронту, але успіху вона не принесла - солдати просто не вміли воювати з партизанами, та й не дуже бажали це робити. І навпаки, досвідчені українські повстанці провели понад 15 рейдів на схід України та Закарпаття, а також до Словаччини, Польщі та навіть Литви. Але "Совіти" все-таки училися на своїх помилках і "Зимова блокада" або "Велика блокада" січня-квітня 1946 року дала свої результати: масова блокада лісів у сполученні з діями спецназу привела до того, що УПА-Північ було майже цілком знищено, а загальні втрати УПА складали до 40% від особового складу. Це привело до того, що в червні 1946 було прийняте рішення про демобілізацію більшості частин УПА і перехід повстанців у підпілля ОУН. УПА-Північ припинило свою діяльність (ті, хто ще залишився, звичайно) вже влітку 1946, а до весни 1947 "в строю" залишилися тільки сотні ВО4 "Говерла" (на території УРСР) і ВО6 "Сан" (на території ПНР) з УПА-Захід.

Частини ВО6 були частково знищені, частково перейшли в СРСР або на Захід при проведенні поляками т.зв. "Акції Вісла" по масовій депортації 150000 українців у західні воєводства Польщі влітку 1947. Ці втрати, однак, не означали повного припинення збройної боротьби: тільки на території УРСР (тобто без Закрезоння) у 1947 р. було проведено 906 збройних акцій, а у 1948 - 1422 акції. В 1947-49 рр. відділи УПА проводили рейди до Словаччини, Румунії та Польщі (доходили до самої Східної Прусії). У Карпатах бої продовжувалися до осені 1949, коли згідно з наказом від 3 вересня 1949 останні діючі частини і штаби УПА були розформовані. На той час маються дані тільки про дві сотні УПА - "Басейн" і "ім. Богуна". Хоча невеликі групи та збройне підпілля під керівництвом Шухевича-"Чупринки", а після його смерті 5 березня 1950 - Василя Кука-"Коваля" діяло до кінця 1950-х - початку 1960-х (саме тоді були зафіксовані останні бої при захопленні бункерів), кінець 1949 - початок 1950 року є одночасно офіційним кінцем бойових дій Української Повстанської Армії.

прес-служба Житомирської

обласної організації

ВО "Свобода"